Україна й надалі переживає масовані російські авіаудари. У ніч на 29 вересня Росія накрила країну понад 800 дронами та 13 ракетами. Новий рекорд. Щонайменше четверо людей загинули, десятки отримали поранення. Очікуваного дипломатичного прориву досягти не вдалося. Саміт Трампа й Путіна в середині серпня завершився без домовленостей про перемир’я. Навпаки — Росія посилює свої атаки. Європейські партнери підтверджують свою солідарність і постачають нові системи протиповітряної оборони. Та війна триває — а разом із нею щоденне виживання під обстрілами. І саме в цій реальності українські митці працюють, творять і живуть.

UAHP у постійному режимі роботи

Є чудові новини: з кінця травня 2025 року Програма здоров’я українських митців (UAHP) перейшла з тестового режиму в постійну роботу. Відтоді п’ять художників перебувають у безперервному терапевтичному лікуванні через Neuroflex. Старт був нелегким: безпечні грошові перекази, організація учасників і водночас можливість брати участь анонімно. Я довго ламав голову, як зробити все максимально прозоро, безпечно й зрозуміло! Тепер воно працює. Відгуки художників — приголомшливі.

Як це працює: митці подають заявку, їхня мистецька діяльність підтверджується, вони потрапляють у список очікування та отримують сертифікат по черзі, митець звертається до Neuroflex, ті запитують у нас, чи сертифікат дійсний, починається терапія – за бажанням анонімно, під час звітності митці підтверджують кожну окрему сесію. Все прозоро й чисто. Ваші пожертви – кожен цент – доходять туди, де це потрібно!

Джерело: Art Crossing Borders | Плакат UAHP 2025

Але… Потреба є величезною. Коли я на початку розмістив оголошення лише на одній платформі, ми отримали понад 100 заявок одразу. Я все відразу зупинив, але навіть без активної кампанії до нас і далі надходить багато запитів. За середньої тривалості терапії щонайменше шість місяців і лише п’яти доступних місць — це справді виснажлива ситуація. Тож уже пів року понад 95 митців із подекуди приголомшливими життєписами та чудовим мистецтвом чекають на місце. Вони пишуть мені — а я можу лише відкладати їхні надії.

Наразі я шукаю програми фінансування. Декілька заявок уже було подано, але, як це часто буває, надійшли очікувані відмови. То через одне формулювання, то через інше. Я продовжую працювати над цим, але ще раз звертаюся до вас із проханням: якщо хтось має контакти можливих донорів, які готові підтримувати на регулярній основі, або знає когось, хто міг би зацікавитися прямою підтримкою програми, — будь ласка, дайте знати!

Один терапевтичний курс коштує понад 100 євро на місяць. Із задоволенням я також організую патронати!

Метро

Владислав народився 1996 року в Дніпрі. Його дитинство минуло серед фабрик, залізниць, недобудованих метро та індустріальних об’єктів – атмосфери, що впливає на його творчість і сьогодні. Він навчався у престижній Національній академії образотворчого мистецтва й архітектури в Києві, де здобув ступінь бакалавра зі станкового та формного живопису, а згодом і магістра з монументального живопису. Владислав працює з олією, акрилом, шовкографією, аерозолем, mixed media та фотографією. Його роботи демонструвалися, серед іншого, на Art Basel у Швейцарії, у Музеї Граца в Австрії, в Уяздовському замку у Варшаві, у Фонді ERSTE у Відні, а також на численних персональних і дуетних виставках та резиденціях у Києві, Литві, Польщі та Тернопільській області. Цей перелік є довгим і свідчить про якість та масштаб його творчості.

Перед війною Владислав працював над великою серією про київські станції метро. Коли почалася війна, він евакуювався в інше місто. Його сім’я залишилася в Дніпрі. Через кілька місяців почалися проблеми зі здоров’ям: високий тиск, втрати свідомості, судоми. У своїй заявці до UAHP він пише: Іноді мені здається, що я бачу зв’язок – із нічними ракетними ударами, із сильним стресом або коли мої батьки сваряться й зляться одне на одного. До речі, у дитинстві вони теж дуже багато кричали, я це добре пам’ятаю. Лікарі поставили діагноз – епілепсія, призначили сильні медикаменти. Але його емоційний стан залишався дуже нестабільним. Владислав усвідомлював: йому потрібно більше, ніж лише медичне лікування. Йому була потрібна психологічна підтримка.