Ледь можна витримати. Наче в поганому фільмі бачиш, що означає, коли не та людина отримує необмежену владу. Примітивна, відстала політика без огляду руйнує одну певність за іншою. Особисто мене особливо тривожить раптовий, майже безшовний перехід до мафіозного світового порядку, керованого насильством. Усе сталося так швидко. Іноді мені доводиться протирати очі, щоб нагадати собі, що у світі є й багато доброго. Надію мені дала пам’ятна промова Марка Карні, прем’єр-міністра Канади, на Всесвітньому економічному форумі в Давосі.

Ми не повинні втрачати мужності, не занепадати духом і продовжувати працювати над тим, щоб протиставити поганому щось нове, щось добре. Це були його слова до нас. Нам, звичайним смертним, не залишається нічого іншого, як сподіватися, що їх почують і що ми всі зможемо плекати мир, мужність і терпіння безпосередньо у своєму найближчому оточенні. Я від щирого серця дякую вам усім за те, що ви робите щось справді добре — що ви робите можливим UAHP. Що ви підтримуєте людей, митців.

Назва: 2 | Disappearing Landscapes

Київ знову в темряві

На жаль, останні тижні були для українців особливо важкими. Після російських авіаударів 21 січня в Києві понад мільйон домогосподарств залишилися без електроенергії, за даними >>ZDF Heute, більше ніж 4 000 житлових будинків — без опалення. Це важко уявити. 600 000 із 3,6 мільйона мешканців, що залишилися, за даними >>Kyiv Independent, уже покинули місто. . Люди знову, як на початку 2022 року, сидять у темряві й мерзнуть — цього разу значно сильніше. І змін поки що не видно, адже пошкодження настільки серйозні, що швидкий ремонт неможливий.

І все ж, попри розчарування й темряву в голові, українці не здаються. В нещодавно проведеному опитуванні більшість і надалі виступає за те, щоб не здаватися й не поступатися Росії. Я й надалі отримую вдячні відгуки та листи від учасників нашої програми UAHP. Як і обіцяла минулого разу, сьогодні я розповім вам про ще одну мисткиню: Маргариту Журунову.

Зниклі пейзажі

Джерело: REUTERS

Маргарита родом із Вінниці в Україні. Вона працює з друкованою графікою — особливо з монотипією —, малюнком та інсталяцією, часто саме на межі між графікою й простором. У своїх роботах вона звертається до сакрального й немаєнтропогенного, а також до емоційних травм: як зробити їх видимими, як їх витримати, як їх трансформувати.

З 2015 року вона також працює у співаторстві з Богданом Локатирем над екологічними, ленд-арт та сайт-специфічними проєктами. Вона навчалася в Українській академії друкарства (книжкова та станкова графіка, магістр), зокрема брала участь у Міжнародній літній академії в Зальцбурзі — а її роботи в останні роки експонувалися по всій Європі: у Києві, Відні (ERSTE Foundation), Іспанії, Італії, Ісландії. У 2019–2021 роках вона отримувала президентські стипендії, а в 2019 році також президентський грант — визнання, яке не отримують випадково.

Назва: 5 | Disappearing Landscapes

На початку повномасштабного вторгнення, пише Маргарита, багато її ілюзій щодо «сили мистецтва змінювати світ» зруйнувалися. Вона думала про Кете Кольвіц, про Гойю, про «Герніку», про Отто Дікса і запитувала себе: як можна після таких образів усе ще хотіти війни? І все ж їй довелося пережити, як навіть освічені росіяни раділи війні. Її зв’язок із мистецтвом через це не похитнувся, а став ще глибшим: «Воно стало інструментом виживання — майже ритуалізованим способом зрозуміти й зцілити себе».

Коли Маргарита подала заявку до UAHP, вона — як вона цілком відверто каже — перебувала в надзвичайно крихкому стані. Вона щойно почала приймати антидепресанти, але її терапевт дав їй зрозуміти: без довготривалої терапії самі лише ліки не допоможуть. Проте вона не могла дозволити собі терапію. Тоді вона натрапила на наше оголошення. «Це сталося так вчасно, — пише вона, — майже надто добре, щоб бути правдою».